«Залюднення» Дніпра: більше 300 вулиць міста отримали нову назву
Половина з перейменованих – названі на честь історичних особистостей, а з десяток – отримали європейське коріння
Ухвалений у 2015 році закон про декомунізацію, зобов’язав усі міста України позбутися від комуністичної символіки та згадувань про діячів Радянського Союзу. Відтепер у назвах вулиць, проспектів та навіть районів імена князів, гетьманів, козацьких лідерів, борців за національну ідею та культурних діячів держави. Але не всі містяни знають ким були «люди з табличок».
Замість Анатолія Сєрова Андрій Фабр, Старокозацька більше не Комсомольська, а Мануйлович замінив Воронцова. Над топонімічною реформою в Дніпрі працювали краєзнавці та історики, пропозиції вносили юристи та громадські активісти. Були навіть ідеї перейменувати й область із Дніпропетровської на Січеславську. Розгляд цього рішення тривав близько трьох років. За цей час між містянами розгорілася велика дискусія. Але через розпуск Верховної Ради в 2019 році, зміна назви не відбулась.
Новина про нові імена вулиць та проспектів не залишилась осторонь суспільства. Влада завершує процес заміни покажчиків, аби орієнтуватися по місту було легше. А люди звикають до змін. Озброївшись списком із назвами, шукають потрібні адреси.
Він не вирізняється сучасним парком, новим ТРЦ або старовинним музеєм. Навпаки, Мануйлівський проспект на лівому березі Дніпра є доволі непримітним з-поміж інших.
А ще триста років тому на місці сучасного Мануйлівського проспекту знаходилося селище заможного козака Івана Мануйловича, яке поступово перетворилося на потужний козацький осередок. Після скасування 1775 року Запорозької Січі Катерина II віддала генерал-майору Василю Попову 4500 десятин землі і слободу Мануйлівку, яку він перейменував на свою честь. Проте в документах і надалі існувала народна назва «Мануйлівка».
Іван Мануйлович
Через селище пролягав шлях з Амура до Новомосковська. Це був торговельний та економічний зв’язок між населеними пунктами Катеринославщини. Саме тут звели перший в історії Катеринославщини міст через Дніпро, від якого пролягала дорога на Полтаву. Хоча міст невдовзі й перенесли в інше місце, шлях лишився. Тепер це вулиця Ростовська.
А вже в 1884 році провідний інженер Микола Белелюбський відкрив перший за довжиною в Європі Амурський міст. Тисячі жителів Катеринослава зібрались на обох берегах Дніпра, щоб подивитися, як пройде перший поїзд. Сучасники порівнювали міст із дивом, доти не баченим в придніпровських степах.
.jpg)
Амурський міст
Мріяла потанцювати біля альтанки
Світлана Пилипівна вже майже 60 років живе в п’ятиповерхівці на Мануйлівському проспекті й пам’ятає, яким він був на початку 1960-х.
1959 року сім’я отримала двокімнатну квартиру від металургійного заводу.
«Як же ми зраділи звістці про бажане житло! Хоч квартира і невелика, але затишна та світла, — розповідає жінка. – Пам’ятаю, як з мамою саджали квіти біля під’їзду, ходили на ковзанку. Через дорогу, де зараз знаходиться автозаправка, раніше був басейн. Ми туди часто разом з батьками ходили, там я й плавати навчилася. А в Палаці культури ім. Комінтерна завжди влаштовували концерти та грав драматичний театр»
Зараз будинок №3 по Мануйлівському проспекту оточений багатоповерхівками, а на початку 70-х у дворі була альтанка. У вихідні там грав духовий оркестр та влаштовували танці. Світлана Пилипівна згадує, як маленьким дівчам вона разом з подружками бігала до альтанки і мріяла опинитися в колі танцюючих.
З часом усі квартири були розпродані і Світлана Пилипівна залишилась єдина хто живе тут із часу заснування.
Освячення будинку «Просвіти»
З 1906-го по 1916 роки в Мануйлівці діяла одна з найбільших філій товариства «Просвіта» на Катеринославщині. А в грудні 1910 року навіть відбулось урочисте освячення власного будинку «Просвіти». З цієї нагоди надійшло багато вітальних листівок.
Честь і слава велика Вам! Дай же, Боже, щоб кубельце національної освіти, звите Вами в запорозьким краю, зміцнилося й красувалося на добрий зразок і приклад іншим українцям.
Будинок просвіти на Катеринослащині
Олена Пчілка
А Микола Лисенко надіслав товариству збірник українських пісень із власним підписом. Але 1916 року у приміщенні «Просвіти» відбулись обшуки, книжки описали, а філію закрили. Просвітяни не могли приховати свого обурення. Але скарги не дали результатів. Таким чином царський режим закрив останню «Просвіту» в Наддніпрянській Україні.
«Для мене Мануйлівка асоціюється з Миколою Васильовичем Биковим, людиною, яка перетворила Катеринославщину з глухої провінції на динамічне і культурне місто. За діяльність, яка не подобалася російському уряду, його виключили з Петербурзького університету й він повернувся у рідний маєток у Мануйлівці. Він сам видавав газети (зокрема «Добру пораду» — першу українську в нашому місті), працював як журналіст, допомагав мануйлівській «Просвіті» та місцевій школі. Тривалий час у нього жив його друг, відомий письменник і фольклорист Іван Манжура» — розповів кандидат історичних наук Олег Репан.
До речі, садиба Миколи Бикова знаходилась на місці сучасної лікарні №9. А після його смерті її поділили між собою сини Бикова — Василь та Микола. На жаль, 1943 року, під час боїв за визволення міста, будинок був зруйнований.
До 2015 року Мануйлівський проспект носив ім’я радянського революціонера Петра Воронцова, але внаслідок декомунізації йому повернули історичну назву.
Воронцов Петро Опанасович (1893-1919) - учасник встановлення радянської влади в Україні.
Видатний революційний діяч, більшовик. До революції працював в Нижньодніпровських вагонних майстернях. Створив в районі школу агітаторів, видавав підпільну газету „Звезда”, організував робітничий клуб „ІІІ Інтернаціонал”. У роки громадянської війни Воронцов став заступником голови Катеринославської ради. Він створив першу в Україні районну партійну школу (вона називалась Робітничий університет), яка згодом стала взірцем з підготовки партійних кадрів для всіх учбових закладів в Україні.
Наприкінці липня 1919 р. П. Воронцов загинув під Новомосковськом під час бою з солдатами армії Деникіна. У 1922 р. поселення Мануйлова одержало нову назву – селище Воронцова (спрощене „Воронцовка”) – на честь революціонера. А в 1957 р. головна вулиця цього району – Шосейна в селищі Воронцова – названа проспектом Воронцова. Проспект Воронцова простягнувся від залізничної гілки до проспекту Газети „Правда” майже на 2,5 км.
Чи знають городяни нову назву Мануйлівського проспекту?
Світлана, 46 років:
Дізналась про перейменування проспекту завдяки новим табличкам на будинку поблизу міської лікарні № 9.
Юрій, 25 років:
Живу в цьому районі багато років, але про перейменування дізнався тільки зараз. Особисто для мене немає різниці, як саме називається проспект.
Даниїл, 20 років:
До перейменування ставлюся негативно, адже на моїх очах змінюється історія, яка формувалася десятиліттями. На мою думку, зараз є важливіші питання, ніж перейменування міст, районів, проспектів, вулиць.
Ще 200 років тому вона слугувала західною межею Дніпра, а зараз вулиця Андрія Фабра є центральною у місті та тягнеться від проспекту Д. Яворницького угору всього 600 метрів.
У 18 ст. саме тут закінчувався Катеринослав та починався Казенний сад (теперішній парк ім. Лазаря Глоби). Від цього й пішла перша назва – Садова, але не остання.
За значний внесок у розвиток радянської авіації в 1939 роція більшовики перейменували коротеньку двохквартальну вулицю на честь Анатолія Сєрова.
Сєров Анатолій Костянтинович (1910-1939) - радянський військовий льотчик-винищувач. Пройшов шлях від від рядового пілота до командира авіагрупи.
Під час Громадянської війни в Іспанії 1938 року під ім'ям Родріго Матео командував авіаційним загоном і ескадрильєю. На винищувачі І-15 налітав 240 літако-годин, у 38 повітряних боях особисто збив 8 літаків супротивника, з них 1 — вночі.
Загинув в авіакатастрофі. Урна з його прахом зберігається у Кремлівській стіні. Має звання Героя Радянського Союзу.
Але в рамках декомунізації в листопаді 2015 вулиці надано ім'я катеринославського губернатора Андрія Фабра. Повернути історичну назву –Садова – було неможливо, адже у місті вже є 2 вулиці з такою назвою (у Новокодацькому та Соборному районах).
У ролі чиновника Андрій Якович пробув 10 років. Його непідкупність і скромність зробили Фабра одним з найпопулярніших держслужбовців у місті. Відразу по приїзду в Катеринослав Фабр серйозно захопився ідеєю реконструкції центральної частини міста, і за пару років радикально змінив губернський центр. Під його керівництвом «зрізали» Соборну гору, проклали дві лінії шосе, і між ними влаштували бульвар, на якому висадили дерева. Так з'явився в нашому місті вигляд Катерининського проспекту з його центральним бульваром, який за старих часів так і називали - «Фабровським».
До слова, це друга назва об'єкта в Дніпрі на честь відомого чиновника. У 2013 році на проспекті Дмитра Яворницького відкрили відомий в місті паб з короткою, але промовистою назвою "Фабр".
У 2019 році на сайті Президента України небайдужі дніпряни створили петицію щодо запровадження у ВНЗ спеціальності «Реставрація нерухомих пам’яток культурної спадщини».
«На сьогодні в Україні налічується близько 150 фахівців архітекторів-реставраторів при тому що лише офіційно зареєстрованих нерухомих пам'яток культурної спадщини в Україні близько 150 000…Незважаючи на це, у 2015 році ліквідовано спеціальність, за якою готували архітекторів-реставраторів… Ця петиція про термінову необхідність відновлення спеціальності спрямованої на підготовку фахівців зі збереження нерухомих пам'яток культурної спадщини задля збереження ідентифікаторів державності України» - сказано в документі.
Дніпро наповнений атмосферою старовини і вулиця Старокозацька яскравий тому приклад. Бруківка, напівкруглі вікна, ліпнина під дахом, цегла з іменним клеймом. Це одна з найстаріших вулиць міста. Колись її перерізали дві річки і вона мала два мости, тут знаходилися ательє, прибуткові будинки і синагога, а також міський витверезник. Словом, тут кипіло громадське життя. Зараз більшість будівель минулої епохи знаходяться в жахливому стані, багато з них стоять занедбаними. Частина будівель все ж наздогнала реставрація. Але вулиця залишається цікавою і привабливою для тих, хто цінує історію, живе на ній, ходить по ній щодня.
З необхідних 25 тисяч голосів, петиція змогла набрати лише 1059
«Козацькою» вулицю називали до 1923 року. За свідченнями істориків у 18-19 ст. тут розташовувалась казарма донських козаків. Звідси й походить перша назва. А вже за радянських часів вулицю перейменували на Комсомольську. І лише за часів декомунізації вона знову стала Старокозацька.
Ми не можемо переписати історію, але ми здатні зберегти те, що маємо та розповісти про це нащадкам. Таких проспектів, бульварів та вулиць десятки й сотні по всій Україні. Це як маленькі ланцюжки між минулим та майбутнім. Знати та розуміти хто стоїть за розбудовою таких «ланцюжків» – наш обов’язок. Адже те, що ми бачимо зараз не було б без творців міста: князів, гетьманів, козацьких лідерів, борців за національну ідею та культурних діячів. Виборюючи місце на карті – вони виборювали сторінку в історії.
Навчальний медійний проект
Мішиної Надії
ЗЖ 17-03
2020 р.